Міркування Комітету з прав людини від 12 березня 2020 року у справі "Віктор Таран проти України" (повідомлення N 2368/2014).
У 2014 році автору повідомлення була надана допомога в підготовці скарги. Згодом скарга була комунікована Україні.
Коротка інформація: комітет взяв до відома твердження автора про те, що 1 березня 2002 року після доставки в РВВС його били, в тому числі гумовою кийком і дерев'яною битою, душили пластиковим пакетом і били струмом, а також припікали деякі частини його тіла і підвішували на металевій перекладині. В результаті він отримав численні травми, втратив свідомість і був госпіталізований, що підтверджувалося медичними довідками, які він представив. Комітет також взяв до відома твердження автора про те, що він був незаконно затриманий і підданий тортурам з метою примусу до дачі свідчень щодо злочинів, яких він не скоював. Згодом ці зізнання були використані в якості доказів проти нього в суді (незважаючи на його численні спростування і скарги на застосування тортур, в тому числі в суді в ході судового розгляду, а також в рамках касаційного провадження).
Правові позиції комітету: щодо зобов'язання держави-учасниці належним чином розслідувати твердження автора про катування комітет посилався на свою практику, згідно з якою кримінальне розслідування та подальше притягнення до відповідальності являють собою необхідні засоби відновлення порушених прав людини, таких як права, що захищаються статтею 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (пункт 7.3 міркувань).
Комітет нагадав про своє [з] амечании загального порядку N 35 (2014) Про свободу та особисту недоторканність, де йдеться про заборону на довільне і незаконне позбавлення волі, тобто позбавлення волі, яке не передбачено цими підставами і не відповідає прописаної в законі процедурі. Ці дві заборони частково накладаються одна на одну в тому сенсі, що арешти і утримання під вартою можуть мати місце в порушення застосовного права, але при цьому не бути довільними, або можуть допускатися законом, але при цьому бути довільними, або ж можуть бути одночасно і довільними, і незаконними. Довільними також є арешт або утримання під вартою, які не мають під собою законної підстави. Статтею 9 Пакту також наказано дотримання внутрішньодержавних норм, що визначають, коли потрібно отримання санкції на продовження утримання під вартою від судді або іншої посадової особи (див.: "Грідін проти Російської Федерації" (CCPR/C/69/D/770/1997), пункт 8.1.), де можуть утримуватися окремі особи (див.: "Умаров проти Узбекистану (CCPR/C/100/D/1449/2006), пункт 8.4.), коли затриманого потрібно доставити до суду (див.: "Гомес Касафранка проти Перу" (CCPR/C/78/D/981/2001), пункт .2.) та які встановлені законом граничні строки тримання під вартою (див.: "Ісраїл проти Казахстану" (CCPR/C/103/D/2024/2011), пункт 9.2.). Особам, позбавленим волі, повинна надаватися допомога в отриманні доступу до ефективних засобів правового захисту для відновлення порушених прав, у тому числі при первинному вирішенні та періодичному судовому перегляді питання про законність їх утримання під вартою, а також для запобігання умов утримання під вартою, несумісних з Пактом див.: "Фіялковська проти Польщі" (CCPR/C/84/D/1061/2002), пункти 8.3 - 8.4; "а.проти Нової Зеландії" (CCPR/C/66/D/754/1997), пункт 7.3.) (пункт 7.5 міркувань).
Комітет відзначив свою практику, згідно з якою надання достатнього часу [для підготовки свого захисту] є важливим елементом гарантії справедливого судового розгляду та застосування принципу рівності змагальних можливостей (пункт 7.7 міркувань).
Оцінка Комітетом фактичних обставин справи: матеріали справи не дозволили зробити висновок, що розслідування тверджень про тортури було проведено негайно і дієвим чином, що були викриті будь-які підозрювані, незважаючи на докладні заяви автора з цього приводу, свідчення та медичні висновки, що підтверджують наявність тілесних ушкоджень. Комітет підкреслив: суд використовував свідчення автора поряд з іншими доказами при винесенні рішення про його винуватість, хоча в ході судового розгляду автор повідомив про застосування до нього тортур. Відповідно, комітет резюмував-представлені йому факти свідчили про порушення прав автора за статтею 7 Пакту, що розглядається окремо і в сукупності з пунктом 3 статті 2 і підпунктом "g" пункту 3 статті 14 Пакту (пункт 7.3 міркувань).
Комітет розглянув твердження автора про те, що в період з 1 по 4 березня 2002 року він утримувався під вартою незаконно, співробітники міліції катували його і під примусом отримали від нього свідчення. Комітет також взяв до відома твердження автора про те, що при його незаконному затриманні його не інформували про причини затримання і він не був негайно доставлений до судді (пункт 7.4 міркувань).
Автор стверджував, що його початкове затримання було як свавільним, так і незаконним, оскільки на момент затримання йому не повідомили ні про його причини, ні про звинувачення, висунуті йому, і він не був терміново доставлений до судді. З урахуванням обставин даної справи і за відсутності будь-якої додаткової інформації або пояснень з боку держави-учасниці комітет прийшов до висновку про те, що права автора за статтею 9 Пакту були порушені (пункт 7.6 міркувань).
Далі комітет взяв до відома твердження автора, що він не зміг підготуватися до свого захисту, оскільки просив необмежений час для зустрічі зі своїм адвокатом, але їм було дозволено зустрічатися лише дві години на тиждень, а між 25 грудня 2003 року та 3 лютого 2004 року йому взагалі не дозволяли спілкуватися з адвокатом (пункт 7.7 міркувань).
Комітет звернув увагу на не спростоване державою твердження автора про те, що йому було надано лише дві години на тиждень для підготовки до судового розгляду, в рамках якого його звинувачували в скоєнні декількох злочинів і в кінцевому підсумку він був засуджений до довічного тюремного ув'язнення. З урахуванням описаних автором обставин та за відсутності будь-яких пояснень з боку держави-учасниці комітет дійшов висновку, що держава-учасниця порушила права автора, передбачені підпунктом "b" пункту 3 статті 14 Пакту (пункт 7.7 міркувань).
Комітет також взяв до відома твердження автора, що, незважаючи на його конкретні прохання, він не був присутній при розгляді судом його касаційної скарги і не був представлений адвокатом. Комітет зазначив, що, незважаючи на той факт, що відповідно до Кримінально-процесуального кодексу [України] питання про участь обвинуваченого у касаційному провадженні вирішується самим судом, держава-учасниця не пояснила причини, через які автору та його адвокатам не було дозволено взяти участь у розгляді в суді касаційної інстанції. Тому з урахуванням цих обставин і за відсутності будь-якої додаткової інформації в матеріалах справи комітет дійшов висновку про порушення пункту 5 статті 14 Пакту (пункт 7.8 міркувань).
Висновки Комітету: представлені факти свідчили про порушення прав автора за статтею 7, що розглядається окремо і в сукупності з пунктом 3 статті 2, статтею 9 і підпунктами "b") і "g") пункту 3 і пунктом 5 статті 14 Пакту (пункт 8 міркувань).