ЄСПЛ виявив порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Заголовок: ЄСПЛ виявив порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Сведения: 2021-04-06 04:15:12

Постанова ЄСПЛ від 17 Вересня 2020 року у справі "Грубник проти України (Grubnyk v. Ukraine)" (заява N 58444/15).

У 2015 році заявнику була надана допомога в підготовці заяви. Згодом заява була комунікована Україні.

У справі успішно розглянута заява на відсутність достатніх підстав для застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на яке не вплинув закон, що обмежує повноваження суду щодо звільнення з-під варти осіб, підозрюваних у тероризмі. У справі було допущено порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

 

Після вибухів біля будівлі Управління Служби безпеки України в Одеській області заявника було затримано за підозрою в участі у скоєнні терористичного акту. Його взяли під варту в рамках обраного запобіжного заходу. Заявник безуспішно оскаржив дану обставину. У цьому відношенні заявник оскаржив застосування до його справи частини п'ятої статті 176 Кримінально-процесуального кодексу України ("неможливість застосувати більш м'який запобіжний захід"), яка виключала можливість застосування до осіб, підозрюваних у тероризмі, запобіжних заходів, не пов'язаних з взяттям під варту. Згодом Конституційний суд України визнав це положення кримінально-процесуального кодексу України неконституційним на тій підставі, що його застосування на практиці обмежувало можливість судів України виносити належним чином обґрунтовані постанови про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

 

ПИТАННЯ ПРАВА

 

Європейський Суд дійшов висновку, що встановлення в законодавстві схем, що обмежують повноваження судів держав щодо прийняття рішень у питанні, Що стосується застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, порушує пункт 3 статті 5 Конвенції (див. постанову Європейського суду у справі "S. B. C. проти Сполученого Королівства" (S. B. C. V. United Kingdom) від 19 червня 2001 р., скарга N 39360/98, постанову Європейського суду у справі " Бойченко проти Республіки Молдова "(Boicenco V. Moldova) від 11 липня 2006 р., скарга N 41088/05, Постанова Європейського суду у справі "Пірузян проти Вірменії" (Piruzyan V. Armenia) від 26 червня 2012 р., скарга N 33376/07). Однак у цій справі на відміну від згаданих вище справ суди України мали право розглянути питання про існування розумної підозри щодо затриманого, дослідити відповідні докази та винести постанову про звільнення особи з-під варти, якщо вони вважали, що були відсутні ризики, що виправдовують взяття затриманого під варту. Суди України, які мали значну кількість доказів на підтримку підозр щодо заявника, здійснили згадані повноваження, як вони це робили і в інших справах, пов'язаних з тероризмом і захистом національної безпеки.

Відсутність можливості домогтися звільнення з-під варти до суду було очевидним, враховуючи особливі обставини справи заявника. Заявника підозрювали в організації та керівництві терористичною групою з кількох осіб, один з яких зник на момент затримання заявника. Зазначена група використовувала складні техніки дії під прикриттям і брала участь у вкрай небезпечній діяльності, яка імовірно тривала на момент затримання заявника.

У цьому контексті влада України була зобов'язана відповідно до статей 2 і 3 і пункту 1 статті 5 Конвенції захистити права реальних і потенційних жертв терористичних дій. За обставин справи заявника Європейський Суд мав розглянути межі передбаченого пункту 3 статті 5 Конвенції обов'язку влади України обґрунтовувати свої рішення таким чином, що відповідав би практичним вимогам виконання зазначеного обов'язку.

Більш того, справа заявника повинна була розглядатися з урахуванням вкрай напруженої ситуації, що склалася в м.Одесі в період, що відносився до обставин справи, а також фактів втеч підсудних в інших попередніх справах, які отримали широкий суспільний резонанс.

Суд першої інстанції( районний), який володів повною юрисдикцією в цьому питанні, встановив, що наявні докази обгрунтовували розумне підозра щодо заявника стосовно пред'явленого йому звинуваченням у скоєнні злочинів особливої категорії тяжкості і що існував ризик того, що, перебуваючи на волі, заявник міг сховатися. Хоча перша постанова суду першої інстанції про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту була складена досить коротко, враховуючи, що ризик втечі заявника був очевидний, одна ця обставина не могла бути достатньою для встановлення порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Більш того, по закінченні часу суди виносили більш докладні постанови.

Найважливіше в цій справі те, що рішення про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не було засноване на положенні, що передбачає застосування більш м'якого запобіжного заходу, і хоча воно і містило посилання на зазначену норму права, але було результатом збалансованої оцінки, в ході якої були прийняті до уваги тяжкість злочину, в скоєнні якого підозрювався заявник, і ризики, пов'язані з його звільненням з-під варти.

Таким чином, суди України навели "належні до справи" підстави для взяття заявника під варту, які за обставин справи були "достатніми", щоб відповідати мінімальним стандартам, гарантованим пункту 3 статті 5 Конвенції.

 

ПОСТАНОВА

 

У справі не було допущено порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції (прийнято одноголосно).

Європейський Суд також ухвалив одноголосно, що мали місце два порушення пункту 1 статті 5 Конвенції: перше - у зв'язку із затримкою при складанні протоколу про затримання заявника, друге - внаслідок затримання заявника без судового рішення, а також, що було відсутнє порушення пункту 2 статті 5 Конвенції, оскільки ніщо не вказувало на те, що затримка з офіційним поясненням причин затримання заявника будь-яким чином негативно вплинула на можливості заявника оскаржити незаконність його взяття під варту. Крім того, Європейський Суд постановив одноголосно, що мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції у зв'язку з формулюванням постанови про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з якої випливало, що суди України вважали заявника винним.

 

КОМПЕНСАЦІЯ

 

У порядку застосування статті 41 Конвенції. Європейський Суд постановив, що встановлення факту порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою компенсацією моральної шкоди.

 

 

Добавить комментарий

Код

© 2011-2018 Юридическая помощь в составлении жалоб в Европейский суд по правам человека. Юрист (представитель) ЕСПЧ.