Постанова ЄСПЛ від 04 липня 2019 року по справі "Корбан (Korban) проти України" (заява N 26744/16).
У 2016 році заявнику була надана допомога в підготовці заяви. Згодом заява була комунікувати Україні.
У справі успішно розглянута заява на факти незаконного затримання заявника владою з політичних мотивів. У справі не допущено порушення вимог статті 18 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У справі допущені порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основних свобод в її матеріально-правовому аспекті, пункту 1, пункту 3, пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявник, відомий політик, був затриманий у себе вдома 31 жовтня 2015 г. Термін його утримання під вартою без постанови суду закінчився 3 листопада 2015 року, і заявник був звільнений. Однак він знову був затриманий двома хвилинами пізніше. Заявник скаржився, серед іншого, на те, що дані затримання були незаконними і довільними. Він також стверджував, що його позбавлення волі було пов'язано з політичними мотивами.
ПИТАННЯ ПРАВА
З приводу дотримання статті 18 Конвенції у взаємозв'язку зі статтею 5 Конвенції. Суд вважає, що заявник був затриманий на підставі "розумного підозри" у здійсненні злочину. Іншими словами, навіть якщо Європейський Суд встановив кілька порушень статті 5 Конвенції, як і раніше можна було стверджувати, що заявник був позбавлений волі для мети, передбаченої підпунктом "c" пункту 1 статті 5 Конвенції. Аналізуючи скаргу заявника на передбачуване порушення статті 18 Конвенції, Європейський Суд повинен був в першу чергу перевірити, чи переслідувало оспорюване обмеження додаткову мета, яка не була передбачена пунктом 1 статті 5 Конвенції. Навіть при позитивній відповіді на це питання порушення статті 18 Конвенції могло бути встановлено тільки в тому випадку, якщо б ця мета була домінувала.
Час першого затримання заявника і те, як воно проводилося, можна було розглядати як потенційно вказували на справжню мету затримання. Влада повідомила заявника про підозри щодо нього і провели затримання лише 31 жовтня 2015 року, тобто більш, ніж через рік після порушення кримінальної справи. Затримання заявника проводилось за участю підрозділу спеціальних сил, які зламали вхідні двері в квартиру заявника. Раптово, без будь-яких видимих причин, затримання і кримінальне переслідування заявника стали питанням особливої терміновості і активної діяльності для органів звинувачення. При відсутності будь-яких переконливих пояснень з боку влади політичними партіями, засобами масової інформації та громадянським суспільством це в цілому сприймалося як вибіркове правосуддя.
Заявник пов'язував своє позбавлення волі і кримінальне переслідування, зокрема, з передбачуваним конфліктом з особами, які в той час займали посади глави регіональної адміністрації та Президента України, що призвело до відставки першого в березні 2015 року. При відсутності скарг на політичне переслідування з боку даної посадової особи або кого-небудь з членів його політичної команди, крім заявника, Європейський Суд визнав довід заявника непереконливим.
Європейський Суд також був переконаний доводом заявника про те, що реальною причиною його кримінального переслідування могло бути його суперництво з кандидатом від президентської партії під час парламентських виборів. Заявник припускав, що весь правовий механізм був використаний не за призначенням за бажанням одного і політичного соратника президента. В матеріалах справи відсутні докази такого серйозного звинувачення. Більш того, уявлялося малоймовірним, що даний кандидат, який переміг на виборах з майже 36% голосів, став би мститися постфактум заявнику, які не набрав і половини цієї кількості. Незважаючи на те, що заявник стверджував, що результати виборів були сфальсифіковані і несправедливі, він не подав скаргу на порушення статті 3 Протоколу N 1 до Конвенції.
Оскільки заявник стверджував, що він різко критикував Президента України та осіб, які перебували у владі, необхідно відзначити відсутність інформації про будь-які спроби заглушити голоси тих, хто критикував Президента України або уряд країни. Плюралізм публічного вираження думок на Україні в національному законодавстві підсудними кримінальні переслідування заявника швидше свідчив про протилежне: про те, що кожен міг вільно критикувати президента зокрема і влади в цілому.
Європейський Суд також сумнівався в передбачуваної зв'язку між позбавленням заявника свободи і успіхом його партії на місцевих виборах. По-перше, кримінальна справа проти заявника було порушено за рік до створення його партії ( "Українського об'єднання патріотів - УКРОП", далі - УКРОП). По-друге, крім Блоку Петра Порошенка, який переміг на виборах, дві інші партії домоглися найкращих результатів, ніж УКРОП, але не стверджували, що вони піддавалися переслідуванням.
З урахуванням вищевикладеного твердження заявника в контексті статті 18 Конвенції не були доведені в достатній мірі. Навіть якщо існували якісь приховані причини для переслідування заявника та позбавлення його волі, Європейський Суд не зміг їх ідентифікувати на основі тверджень заявника, не кажучи вже про їх визнання домінували.
ПОСТАНОВА
У справі не було допущено порушення вимог статті 18 Конвенції (прийнято одноголосно).
Європейський Суд також одноголосно ухвалив, що у справі були допущені порушення статті 3 Конвенції в її матеріально-правовому аспекті у зв'язку з тим, що заявник брав участь у судових засіданнях відразу після того, як йому була зроблена серйозна операція, і при цьому він містився в металевій клітці. Європейський Суд одноголосно встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо першого та повторного затримань заявника. Європейський Суд також вирішив шістьма голосами "за" при одному - "проти", що у справі було допущено порушення пункту 3 статті 5 Конвенції внаслідок відсутності належних та достатніх підстав для позбавлення заявника свободи. Він також одноголосно визнав порушення пункту 5 статті 5 Конвенції, вказавши, що ефективна реалізація права заявника на отримання компенсації не була забезпечена з достатнім ступенем визначеності. Нарешті, Європейський Суд одноголосно постановив, що у справі було допущено порушення пункту 2 статті 6 Конвенції у зв'язку з твердженнями, зробленими високопосадовцями з приводу кримінальної справи заявника засобам масової інформації.