Постанова ЄСПЛ від 18 червня 2019 року по справі "Чернега та інші проти України (Chernega and Others v. Ukraine)" (заява N 74768/10).
У 2010 році заявникам було надано допомогу в підготовці заяви. Згодом заява була комунікувати Україні.
У справі успішно розглянута заява на неприйняття до уваги судами при пред'явленні учасникам протесту звинувачень в опорі співробітникам поліції правової невизначеності, обумовленої втручанням співробітників приватної охоронної компанії, і нездатність держави забезпечити мирний характер протестів. У справі було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявники брали активну участь в акціях проти будівництва дороги через міський парк. Протестуючі силою намагалися зупинити спилювання дерев, а також будівельні роботи, що проводилися в парку. В ході цих подій протестувальники зіткнулися з приватними охоронцями, які спробували видалити протестуючих з місця будівництва. Кількох протестувальників, включаючи заявників, затримали. Деяких з них визнано винними в адміністративному правопорушенні в вигляді чинення опору співробітникам органів внутрішніх справ і призначили їм покарання, пов'язані з позбавленням волі.
ПИТАННЯ ПРАВА
(A) Щодо прийнятності скарги. Головний замовник будівництва підписав договір на надання послуг з охорони з місцевою державною компанією. Повноваження співробітників охорони грунтувалися на ліцензії, яку могло отримати будь-яке комерційне юридична особа, яка надає послуги з охорони. В цьому відношенні дана ліцензія була схожа з ліцензією приватних охоронних компаній. Навіть хоча компанія, про яку йде мова в справі, повністю належала муніципальним органам влади, вона відрізнялася від муніципальних державних установ, оскільки здійснювала комерційну діяльність, регульовану здебільшого нормами приватного права. Ще більш підкреслює це відміну той факт, що компанію і її співробітників найняла для охорони будівництва приватна фірма за контрактом. Однак такі обставини не є достатніми, щоб звільнити влади України від конвенційної відповідальності за дії охоронців цієї фірми.
Співробітники поліції були присутні при ряді ключових подій, порушених у скарзі, в яких брали участь співробітники охорони, і, мабуть, поліцейські поводилися пасивно по відношенню до всіх дій, спрямованих проти осіб, які перешкоджали будівництву. У певному контексті одного цього факту було б достатньо, щоб покласти відповідальність на владу України. З урахуванням своєї прецедентної практики з даного питання Європейський Суд постановив, що дії співробітників охоронної компанії можна розглядати як дії представників держави.
(B) Істота скарги. З приводу виконання вимог статті 3 Конвенції (матеріально-правовий аспект). Було зроблено багато фотографій і відеозаписів з місця події. Однак не було виявлено доказів, які б пов'язували якусь конкретну особу з отриманими заявниками травмами. Були відсутні дані про те, що співробітники поліції або інші особи, за чиї дії несе відповідальність держава, застосовували б сльозогінний газ, гумові кийки чи інші засоби для розгону масових зборів, які в сукупності з характером отриманих заявниками травм дозволили б зробити висновок про те, що тілесні ушкодження були завдані заявникам такими засобами. В своїх свідченнях заявники стверджували, що в дні, коли вони отримали травми, протестуючі активно намагалися втрутитися в роботу будівельної техніки, а дії співробітників охоронної компанії в основному полягали в спробах витіснити протестувальників з місця будівництва, що само по собі не може бути кваліфіковано як жорстоке звернення. Європейський Суд не зміг встановити з урахуванням прийнятного стандарту доведення, що до заявників було застосовано звернення, яка досягла ступеня жорстокості, необхідної статтею 3 Конвенції, і яке зобов'язує владу забезпечити захист заявників.
ПОСТАНОВА
У справі не було допущено порушення вимог статті 3 Конвенції щодо сьомого і дев'яту заявників (прийнято одноголосно).
З приводу виконання вимог статті 3 Конвенції (процесуально-правовий аспект). Влада України постійно утримували інформацію про всіх своїх рішеннях або як мінімум значно затримували надання такої інформації заявникам всупереч прямим вимогам законодавства України. У зв'язку з цим постанова про відмову в порушенні кримінальної справи ніколи не розглядалося судами України.
ПОСТАНОВА
У справі було допущено порушення статті 3 Конвенції в її процесуально-правовому аспекті щодо сьомого і дев'ятого заявників.
З приводу дотримання пункту 1 статті 6 Конвенції. Харківський обласний апеляційний суд розглянув скарги на вироки, винесені щодо двох заявників у справі, як з питань фактів, так і права. Що стосується справедливості розгляду у справі, важливе значення мала та обставина, що заявники повинні були бути присутніми на засіданні апеляційного суду, якщо тільки вони прямо не відмовилися від цього права. Один тільки той факт, що адвокат заявників не зажадав їх присутності в судовому засіданні, не був вирішальним в цьому відношенні. Навпаки, істотне значення мали такі чинники: по-перше, заявники не були повідомлені про слухання в апеляційному суді, як того вимагало законодавство України, по-друге, чинне законодавство, мабуть, не передбачало будь-якої процедури в справах про адміністративні правопорушення для того, щоб заявники, які утримувалися під вартою, могли клопотати про забезпечення їх присутності на засіданні апеляційного суду. При таких обставинах не можна було однозначно встановити, що заявники відмовилися від свого права бути присутнім на засіданні суду апеляційної інстанції, а також не можна було сказати, що існували необхідні гарантії забезпечення ефективності в разі такої відмови.
ПОСТАНОВА
У справі було допущено порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції щодо першого та другого заявників (прийнято одноголосно).
З приводу дотримання статті 11 Конвенції. Втручання було засновано на законодавстві України, а саме на статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлювала покарання за непокору законній вимозі співробітника поліції, і це втручання мало законну мету захисту здоров'я і безпеки протестуючих і осіб, які виконують роботи.
Що стосується законності втручання, Європейський Суд відхилив довід заявників про те, що будь-які дії, спрямовані на припинення їх протесту, були незаконними, оскільки стаття 39 Конституції України вимагала від влади отримати постанову суду на розгін зборів учасників протесту осіб.
Дане положення Конституції України, мабуть, передбачало нормативне положення, згідно з яким процедура судових обмежень зборів громадян була пов'язана з процедурою попереднього повідомлення, що дозволяло владі звернутися до суду з вимогою застосувати певні обмеження до планованого зборам. Кодекс про адміністративні правопорушення вимагав від суду відхилити клопотання про видачу судового постанови, якщо вона була подана із запізненням, тобто в день запланованого зборів або після нього. Останнє положення розглядалося в Постанові у справі "Чумак проти України" (Chumak v. Ukraine) від 6 березня 2018 р скарга N 44529/09, в якому Європейський Суд саме з цієї причини висловив сумнів щодо того, чи могла розглянута судова процедура бути належним чином використана для розгону вже проводився зборів. Європейський Суд не був переконаний в тому, що виключно пресекательние дії, які за своєю природою зазвичай вважалися б незаконними як порушують права і законні інтереси третіх сторін, могли б в принципі і на практиці залежати від вимог попереднього повідомлення. Така вимога позбавило б розглянуті дії більшої частини їх ефекту і було б вимогою озвучити намір порушити закон. З урахуванням обставин справи заявників це означало, що, оскільки повідомлення не було, то не могла бути ініційована судова процедура щодо заборони протестної акції.
Що стосується пропорційності втручання, мабуть, співробітники поліції віддавали розпорядження звичайним способом, без використання гучномовця, незважаючи на гучну обстановку на будівництві. Більш того, попередню вимогу розійтися було озвучено особою, яка не мала відмітних знаків співробітника поліції, очевидно, цивільною особою, а невиконання цієї вимоги призвело до того, що учасників протесту затримали співробітники приватної охоронної компанії. Були причини сумніватися в тому, що розпорядження, яке повторили співробітниками поліції, було б відразу ясно і чітко чутно всім протестували особам. У будь-якому випадку повторне розпорядження було озвучено тільки тоді, коли рух протестувальників осіб вже було примусово обмежена. Не можна сказати, що влада були завантажені роботою або що оперативні обставини завадили їм домогтися більшої ясності в передачі інформації: в цілому до моменту, коли співробітники поліції озвучили своє розпорядження, протестуючі вже були локалізовані співробітниками охорони будівництва на невеликій ділянці.
При таких обставинах Європейський Суд не міг виключити, що протестуючі, включаючи заявників, перебували в замішанні щодо представників влади, які наказали покинути будівництво, і практичних способів виконання цього розпорядження. Це непорозуміння було частково обумовлено відсутністю ясності при розподілі повноважень між співробітниками приватної охоронної компанії і співробітниками поліції. Даний аспект справи має особливу важливість в світлі міжнародно висловленого занепокоєння щодо доречності використання приватних охоронних фірм для припинення дій осіб, що здійснюють своє право на свободу мирних зібрань, і щодо необхідності вдаватися до втручання співробітників поліції, а не приватних охоронних фірм в разі сумнівів.
Проте зазначені доводи самі по собі не є достатніми для Європейського Суду щоб визнати, що суди України, які мали перевагу в безпосередньому дослідженню доказів, включаючи допити свідків, помилилися в фактичних висновках про те, що заявники справді не корилися законному розпорядженню співробітників поліції покинути місце будівництва. Крім того, події, про які йде мова в справі, слід розглядати не ізольовано, а в більш широкому контексті: до вказаної дати було загальновідомо, що будівництво відбувається в районі, де знаходилися заявники, і заявники, які, за їх власними словами, брали участь в попередніх акціях протесту, тому вони не могли не знати, що для того, щоб зупинити їх втручання в процес вирубки дерев і в будівництво, ймовірно, будуть залучені співробітники поліції.
З огляду на важливість права на свободу мирних зібрань в демократичному суспільстві, суди України були зобов'язані взяти до уваги зазначену можливу заплутану ситуацію, в якій опинилися заявники і яка стосувалася джерела наказу і способу його виконання. Однак суди цього не зробили. Вони також не пояснили тяжкість покарання, призначеного першому і другому заявникам, особливо в порівнянні з покараннями, призначеними іншим учасникам протесту, і не відзначили будь-яких особливостей у діях першого і другого заявників, які б виправдали особливе ставлення до них. Незважаючи на той факт, що вироки першого і другого заявників були пом'якшені після оскарження, вони все ж дев'ять днів були позбавлені волі. Висновки Європейського Суду про процесуальні порушення, допущені в ході розгляду у відношенні першого і другого заявників, посилили висновок про непропорційне застосування сили.
ПОСТАНОВА
У справі було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції щодо першого та другого заявників (прийнято одноголосно).
Що стосується з третього по п'ятого заявників, матеріали справи свідчили про те, що вони навмисне чинили опір в зоні підвищеної небезпеки. Більш того, влада якийсь час терпимо ставилися навіть до таких небезпечних протестних дій, і заявники були затримані і засуджені нема за свою протестну діяльність як таку, а за невиконання вимоги покинути місце будівництва. Певна ступінь реакції на подібну поведінку може вважатися доречною. Видворення заявників з місця будівництва і їх засудження за вчинення адміністративного правопорушення з урахуванням характеру застосованого до них покарання були пропорційними поставленій законній меті.
ПОСТАНОВА
У справі не було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції з огляду на з третього по п'ятого заявників (прийнято шістьма голосами "за" при одному - "проти").
Шостий заявник був засуджений за відмову коритися розпорядженням співробітників поліції покинути місце будівництва і за надання їм опору. У справі були відсутні вказівки на те, що розпорядження було необгрунтованим, незрозумілим або що будь-які інші обставини перешкоджали б шостому заявнику його виконати. Якби шостий заявник виконав розпорядження, ніщо не завадило б йому продовжувати протестувати за межами будівництва. Крім того, шостий заявник явно висловив свій намір повернутися на територію будівництва і продовжити активні дії по перешкоджанню будівельних робіт. Слід зазначити, що шостий заявник прямо озвучив співробітникам поліції свої наміри продовжити протиправні дії, і він не спростував дані слова в залі суду і не представив жодних пояснень щодо цього. При таких обставинах застосоване до заявника покарання у вигляді позбавлення волі на 10 діб не могло вважатися явно непропорційним. Не можна сказати, що суди України перевищили надані їм межі розсуду.
ПОСТАНОВА
У справі не було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції щодо шостого заявника (прийнято шістьма голосами "за" при одному - "проти").
Сьомий і дев'ятий заявники стверджували, що в ході різних акцій протесту їм були заподіяні травми людьми, які намагалися їм протидіяти. Звісно ж, що законодавство України не уповноважувала приватних охоронців приймати на себе функції контролю за натовпом або розгону зібрань в публічних місцях. Більш того, мабуть, навіть в чітко визначених охоронюваних зонах повноваження цих осіб повинні були бути в принципі обмежені припиненням несанкціонованого доступу на територію, а будь-який примус понад цього повинно було застосовуватися тільки у виняткових обставинах в разі невідкладної необхідності. Цим малося на увазі вимога того, що в будь-яких нетермінових ситуаціях співробітники приватної охоронної компанії повинні були покликати на допомогу співробітників поліції, що відповідало міжнародній ситуації, найкращої практики в сфері приватної охорони.
Однак насправді все було по-іншому. Докази свідчили про те, що, навіть хоча територія будівництва була позначена стрічками, протестуючі de facto були присутні там раніше і продовжували там перебувати. Доступ на територію будівництва не був в якійсь значній мірі обмежений, крім розміщення обмежувальних стрічок. При таких обставинах участь співробітників охорони полягало в спробах витіснити протестувальників зі шляху слідування будівельної техніки і з території будівництва, а не в тому, щоб не допустити зазначених осіб на будівництво. Така ситуація була чревата зростанням напруженості і могла призвести до ще більшого конфлікту, ніж проста відмова в доступі на чітко визначену і територію, що охороняється. Іншими словами, співробітники охорони діяли на підставі положень про роботу в межах огородженого і ясно певного периметра з обмеженим доступом, що, мабуть, було непридатне або як мінімум недоцільно в контексті фактично розвивалися подій.
Слід визнати, що законодавство України, мабуть, також дозволяло охоронцям здійснювати в ширшому сенсі будь-які необхідні дії для запобігання вчиненню правопорушень або контролю за заборони завдавати шкоди в разі надзвичайних ситуацій. Проте в цій справі ніщо не вказує на те, що така терміновість дійсно існувала. Виникла ситуація не була несподіваною, оскільки на момент розглядаються подій протистояння тривало протягом семи і 11 днів відповідно, і головний підрядник, який найняв співробітників приватної охоронної компанії, заздалегідь повідомив органи поліції про ймовірність зіткнень з протестуючими. Співробітники поліції були приведені в стан повної готовності, як було зазначено в плані дій поліції, в дні, коли мали місце зіткнення, в ході яких заявники отримали травми, проте не здійснили будь-якого значимого втручання, яке могло б запобігти зіткнення або ефективно їх контролювати.
Хоча в деяких обставинах певна ступінь стримування з боку співробітників поліції при охороні громадського порядку на зборах громадян могла б бути доречною або навіть необхідної відповідно до Конвенції, не було наведено жодних конкретних причин для застосування стратегії ефективного невтручання. Більш того, як сказано вище, ця стратегія призвела до того, що співробітники приватної охоронної компанії залишилися розбиратися з протестуючими за обставин, які неминуче означали зростання напруженості і під час відсутності чітких юридичних повноважень здійснення самими охоронцями дій з примусу протестуючих.
Відсутність ясності щодо статусу та повноважень співробітників приватної охоронної компанії ускладнювалося достовірним твердженням про те, що на будівництві були присутні невстановлені особи, які носили форму охоронців, не будучи при цьому такими і не маючи на це права. Дана ситуація не відповідає найкращій практиці в сфері приватної охоронної діяльності та торкається питань про дотримання положень законодавства України. Однак, як видається, не було виконано узгоджених дій для розслідування цих викликають занепокоєння обставин. Відмова влади України прийняти будь-які заходи з розслідування факту передбачуваного проникнення на будівництво зазначених невстановлених осіб, які не мали будь-якими повноваженнями, був проявом нездатності влади України вжити необхідних заходів для забезпечення мирного характеру протестів.
Європейський Суд прийшов до висновку, що, (i) не врегульовано належним чином застосування сили співробітниками приватної охоронної компанії, (ii) не організувавши належним чином поділ повноважень при підтримці порядку між приватними охоронцями і співробітниками поліції, що також дозволило б провести ідентифікацію справжніх співробітників приватної охоронної компанії, (iii) не застосовуючи норми про належної ідентифікації осіб, які мають право на застосування сили, і (iv) не пояснивши рішення співробітників поліції не втручатися яких-небудь істотних образо м в попередження зіткнень між громадянами або в їх ефективне контролювання, влада України не виконали своє зобов'язання щодо забезпечення мирного характеру протестів.
ПОСТАНОВА
У справі було допущено порушення вимог статті 11 Конвенції щодо сьомого і дев'ятого заявників (прийнято одноголосно).
КОМПЕНСАЦІЯ
В порядку застосування статті 41 Конвенції. Європейський Суд присудив першому, другому, сьомому і дев'ятому заявникам по 6 000 євро кожному як компенсацію моральної шкоди.