Постанова ЄСПЛ від 13 листопада 2018 року по справі "Чанг (Zhang) проти України" (заява N 6970/15).
У 2015 році заявнику була надана допомога в підготовці заяви. Згодом заява була комунікувати Україні.
У справі успішно розглянута заява заявника на його засудження за вбивство, засноване на непослідовних показаннях свідків звинувачення в процесі, в ході якого всі свідки захисту були відведені. У справі допущено порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявник, студент з Китаю, який вивчав економіку, перебував на пікніку з групою приблизно з 15 інших китайських студентів, коли почалася бійка з групою з чотирьох громадян України. Один з українців отримав удар в спину металевим вертелом і через кілька днів помер у лікарні. Заявник був засуджений за його вбивство.
ПИТАННЯ ПРАВА
З приводу дотримання пункту 1 статті 6 Конвенції. Ключовими доказами, на яких був заснований обвинувальний вирок заявнику, були непослідовні свідчення друзів загиблого. В ході всього судового процесу сторона захисту в своїх запереченнях вказувала на суперечливість і непослідовність їх показань. Більш того, суди України самі визнали серйозність даних недоліків в неодноразово повторювалися постановах про направлення справи для додаткового досудового розслідування. Однак в підсумку не було прийнято жодних заходів для вирішення цих питань. Так, у вироку, яким заявник був засуджений за вбивство, суд просто вказав, що у нього були відсутні сумніви щодо фактичних обставин справи і що він вважав за свідчення свідків "послідовними і підтвердженими іншими доказами". Вищі суди погодилися з даним підходом без будь-яких додаткових роз'яснень. Іншими словами, хоча не заперечує недоліки показань свідків вимагали все більш ретельної оцінки з боку судів держави-відповідача, останні вважали за краще без надання будь-яких пояснень не сумніватися в достовірності цих доказів, не кажучи вже про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого.
Крім непослідовних показань свідків з боку звинувачення у справі не було доказів проти заявника. Більш того, в ході попереднього розслідування стороною захисту були отримані численні пояснення від китайських студентів, один з яких навіть зізнався в якийсь момент, що випадково поранив одного з українців. Поки тривало попереднє розслідування, всі студенти з Китаю покинули територію України. Питання про встановлення їх місцезнаходження з метою або їх виклику на Україну, або віддаленого допиту, не піднімалися.
У 2012 році вступив в силу новий Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК України). На той час кримінальний розгляд у відношенні заявника тривало три з половиною роки, і кілька разів проводилося попереднє розслідування з метою виправлення численних недоліків і упущень. Новий КПК України передбачав, що суди держави-відповідача можуть посилатися тільки на свідчення, отримані безпосередньо в залі судового засідання, але не на ті, які були зроблені раніше слідчому або прокурору. Дана новела мала на меті покласти край широко поширеною на Україні практиці жорстокого поводження з боку співробітників поліції з метою отримання зізнань. Подібна практика часто піддавалася критиці з боку Європейського Суду в зв'язку з її нормальному застосуванню до підозрюваних у кримінальних справах на ранніх стадіях виробництва. У той же час в новому КПК України уточнювалося, що питання про прийнятність доказів підлягав вирішенню на підставі Кримінально-процесуального кодексу, що діяв на момент отримання докази. У справі заявника сторонами не було оскаржено, що все свідчення були отримані, коли діяв Кримінально-процесуальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки 1960 року.
Хоча нові положення процесуального законодавства були спрямовані на захист прав обвинувачених, в справі заявника суди України витлумачили їх як підстави для виключення всіх свідків з боку захисту, оскільки вони не були отримані в ході судових слухань. В результаті в розпорядженні сторони звинувачення залишилися всі свідчення, а заявник залишився без можливості посилатися на показання будь-яких свідків.
Отже, ситуація заявника була істотно більш невигідною у порівнянні з положенням боку звинувачення.
За даних обставин, незалежно від того, підлягав застосуванню в справі заявника КПК України або Кримінально-процесуальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки 1960, суди держави-відповідача витлумачили і застосували їх положення про оцінку доказів таким способом, який був несумісний із зобов'язаннями держави, передбаченими Конвенцією.
Нарешті, суди України всіх трьох рівнів юрисдикції не дали будь-якої оцінки конкретним і важливим аргументів заявника про серйозні недоліки показань свідків звинувачення і про передбачувану незаконність і довільності виключення зі справи всіх показань свідків захисту.
ПОСТАНОВА
У справі було допущено порушення вимог статті 6 Конвенції (прийнято одноголосно).
КОМПЕНСАЦІЯ
В порядку застосування статті 41 Конвенції. Європейський Суд присудив заявникові 7 500 євро в якості компенсації моральної шкоди, вимога про компенсацію матеріальних збитків було відхилено.